Гаррі Поттер І Таємниці Київської Крові»

Розділ 3: К.О.Д-структура,якої боїться сама смерть

2 листопада 1981 року, Київ, 06:12 ранку

Оперативна зала К.О.Д., штаб у Печерських підземеллях

Штаб-квартира Криміналістично-Оперативного Департаменту — К.О.Д. — не мала вивіски, картки доступу чи навіть офіційної адреси. Вхід був у покинутому бомбосховищі під Національною бібліотекою. Сходи вели до масивних дверей зі срібним тризубом, вишитим на чорній тканині — не малюнком, а справжньою бойовою вишивкою-закляттям.

Полковник Косач зайшла, тримаючи в руках загорнутого Гаррі.

Оперативники, завмерлі перед магічним екраном з зображенням карт світу, вмить обернулися. Хтось зробив хрест — не релігійний, а символічний: три пальці правиці торкнулися серця, чола й плеча — старий магічний знак розпізнання.

— Слухати всім, — мовила вона твердо. — Новий рівень небезпеки. Британія зламана. Дамблдор — убивця. Поттери — мертві. Але їхній син — тут. У нас. Його звати Гаррі Джеймс Поттер. Хто хоч слово винесе за межі сектора — отримає не пониження, а прокляття. Прямо в кров.

Зала здригнулася.

Славко Бурчак, її заступник, кивнув.

— І ще. Закляття, яким його врятувало, — не з цього часу. Це магія Предків. Давніше за всі хартії, школи й міністерства.

На столі з’явилась карта. Автоматичний прожектор показав червоне ядро над Лондоном — а потім різке переміщення енергії у бік України.

— Його перемістила сама магія, — мовив техномаг Гнатюк. — Не портключ, не трансгресія, а щось… давнє. Реакція захисту.

— Як кровна прив’язка? — запитала майор Гурська, експертка з родоводів.

— Ні. Це щось глибше. Це… наче пам’ять роду знала, куди везти дитину.

Ольга мовчки виклала Гаррі в спеціальне ложе з обереговим плетінням.

— З сьогоднішнього дня він — об’єкт “Оріяна-01”.

— Його ім’я в зовнішніх системах — Гордій-Кирило Косач.

— Він не має британського громадянства, не має історії.

— Він — син Української Магічної Землі.

⸻

2 листопада 1981 року, Москва. Головне управління магічної безпеки СРСР

Високий чоловік з блідою шкірою перегортав пергамент. На ньому була доповідь з грифом: “Надтаємно. Лондон. Різанина. Поттери. Переміщення.”

— Ви впевнені, що його викрали не британські агенти?

— Ні, товаришу Олександров. Згідно з аналізом, слід енергії веде до Києва. І не телепортація — а… магічна реакція захисту.

— І Косач?

— Вже активувала сектор К.О.Д. Закрила доступ, відмовила в контактах. Оголосила “вищий код захисту”.

Олександров зітхнув.

— То вона знову робить по-своєму.

— Завжди так робила.

— Добре. Поки не втручатись. Якщо хлопець такий, як кажуть легенди… він стане або їхнім прокляттям, або нашим захистом.

⸻

3 листопада 1981 року, Київ. Квартира Косач, вечір

Гаррі, злегка кашляючи, лежав у старому дитячому ліжечку, яке Ольга принесла зі складу — її племінниця там спала двадцять років тому. Над ліжком висіли три рушники: один із захисною вишивкою «Дерево Роду», другий — «Хрест-Трилисник» і третій — «Берегиня».

— Бабця казала: “Найсильніша магія — в нитці, що ткалася руками матері, що плакала, співаючи,” — шепотіла Ольга, укриваючи Гаррі.

Та в ту мить його тіло здригнулося. Очі розплющилися — і за мить… він перестав бачити кімнату.

Гаррі стояв посеред великого залу. Над ним — небо без зірок. Під ногами — символи, які світилися червоним і білим. Перед ним — дві фігури.

Одна — Лілі. Її волосся розвіювалось, а очі були заплакані.

Інша — Дамблдор, такий, як він був тієї ночі: холодний, величний, страшний.

— Гаррі… — промовила Лілі. — Слухай не те, що тобі кажуть. Слухай серце.

— Ти — не знаряддя. Ти — голос. І правда в тобі сама.

Дамблдор підняв паличку. Але Гаррі… нічого не відчув. Жодного страху.

Тоді Лілі торкнулася його чола.

— Україна — твоя кров. Ти — Косач. Не лише Поттер. Пам’ятай це, коли світ спробує тебе змусити стати тим, ким ти не є.

Зір спалахнув.

Ольга сиділа поруч. Гаррі мовчав, але очі… були змінені. Наче за одну ніч хлопчик став старшим на кілька років.